Есе-роздум СВІТ КАЗОК ВЕЛИКОГО ПЕДАГОГА В.О. СУХОМЛИНСЬКОГО - Досвід бібліотекарів <!--if(Досвід роботи)-->- Досвід роботи<!--endif--> - Все для вчителя - CАЙТ ПЯТЫХ Е.И.
Меню
Нам пишуть
    
   Календар
Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання
Гості з 25.04.11
Хто в гостях
Підручники онлайн

Підручники онлайн
Реєстрація сайту
Главная » Файлы » Досвід роботи » Досвід бібліотекарів

Есе-роздум СВІТ КАЗОК ВЕЛИКОГО ПЕДАГОГА В.О. СУХОМЛИНСЬКОГО авторська



[ · Скриншот ]
27.02.2013, 22:42
                                                                   ЕСЕ-РОЗДУМ 

                     СВІТ КАЗОК ВЕЛИКОГО ПЕДАГОГА В.О. СУХОМЛИНСЬКОГО 

Життя — це просто дивна казка

«Життя — це просто дивна казка,
В яку приходимо лиш раз.
Тут для людей любов і ласка,
І світло сонечка для нас.
…Життя складне, але чудове,
Ми робимо в нім відкриття.
Й завжди ідемо в невідоме,
Тим цікавіше нам буття…
…Життя складне, але цікаве.
Його не взнаєш до пуття.
Буває радісне й лукаве…
Але… Спасибі за життя!»
Надія Красоткіна
Велике народжується великим, пусте - безплідним, або народжує таке ж пусте. Лише збідніла душа, напившись кришталево-чистої води, замість поклону жбурне у животворне лоно ком землі…
Так, життя не просте. Воно не може бути одноманітним…
Життя – це горіння, а у горінні щось згорає!
Життя – це світло, а світло когось засліплює!
Життя – це боротьба, а у боротьбі хтось повинен бути переможцем!
У слові «життя» багато значень. І було б дуже прикро, якби не перемагало добро, якби світ, у якому ми живемо, не дарував би нам життєвої насолоди.
…Як навчитися жити у злагоді зі світом? А він живий, бо навіть суха гілка глухо застогне від болю, коли по ній вдарити.
Як навчитися жити не спричиняючи зла, болю?
Як обрати саме той шлях, який веде до гармонійного життя?
Лише жаліючи слабкого людина стає Людиною!
Іще з пуп`янку маленьке дитинча, дивлячись на батька з матір’ю, усвідомлює людські стосунки, засинаючи під мелодійні колискові, пізнає незрівнянну красу співучих звуків, слухаючи чарівні казки, оволодіває мистецтвом життя.
Так, саме із казкою приходить та сама мудрість життя, яка згодом навчить маленьку людину бути чуйною до чужого горя, доброзичливою із оточуючими та жити в злагоді із цілим світом.
Що ж таке казка? Це прекрасна, та іноді нездійсненна мрія, до якої прагне кожна людська душа.
Казкове слово – справжній скарб

«Поміж гори і долини, через тихі води,
На край світу тя поведуть мерехтливі зорі,
Сонце в небі прокладе стежку веселкову,
А росою місяць змиє дрімоту ранкову,
Вітер радісно зустріне з дальніх країв пташку,
І прошелестить на вушко українську казку».
Зазираючи у чарівний світ казки, ми відчуваємо потужну енергетику, яка вирує в кожному слові. А слово - це найцінніша річ, бо воно є найважливішим засобом впливу на людину. Про велику силу слова говорили багато філософів, письменників, педагогів.
«Слово – це найтонший різець, здатний доторкнутися до найніжнішої рисочки людського характеру. Вміти користуватися ним – велике мистецтво. Словом можна створити красу душі, а можна спотворити її. Тож оволодіймо цим різцем так, щоб з-під наших рук виходила тільки краса!» - писав великий педагог В.О.Сухомлинський. І саме йому належить ідея відродження інтересу педагогів до захоплюючої фабули казки. Бо казкове слово – справжній скарб! «Потрібно повернутися до казки! – писав педагог, - Казка – дитяча творчість… Без казки неможливо уявити дитинство».
Казкове слово захоплює і веде у незвичайний і дивовижний світ, де всі розмовляють зрозумілою людською мовою: дерева і квіти, звірята і птахи, навіть камінь оживає і дерево дає пораду, аби тільки добре придивитися та прислухатись до рідної землі. Воно веде у далекі і дуже цікаві світи, де завжди перемагає добро, а зло зникає. Бо ж так і треба, тому що людина приходить на білий світ для добра і любові, для щастя і радості. Казкове слово захоплює і розвиває фантазію та народжує мрію. А мрія – це велике щастя, вона дає крила для польоту в житті людини. Отже казкове слово – це чудова, світла і тендітна мрія дітей, і дуже хочеться, щоб вона ніколи не зникала, щоб не черствіла дитяча душа, а розквітала чарівною квіткою і вічно жила в душі.
«На траєкторії стрімкій
Десь мить в захмареному злеті
На часом згубленій планеті
Дивує світ країна мрій.

…Потрапивши туди крізь час,
Не смій на мрію наступити,
Бо задзвенять тривожно квіти
Й розсиплються на скалки враз.

Ти свій квітник через роки
Плекай натхненно і тремтливо,
Й торкнеться мрія враз щасливо
Криштальним дзвоном до щоки».
Тетяна Чорновіл
Казка як потужний чинник народної педагогіки
"Я був на далекій чужині..."
Я був на далекій чужині,
Там небо таке ж голубе,
Та тільки нема Батьківщини,
Нема там, Вітчизно, тебе,

Бо в ріднім краю над землею
Чистіша і глибша блакить.
І сонце Вітчизни моєї
Яскравіше в небі горить.

Я слухав пісні на чужині —
Хороші думки в тих словах,
Але то не крила орлині,
Що є в наших рідних місцях.
Василь Сухомлинський
Василь Олександрович Сухомлинський любив і знав багато народних казок й у багатьох своїх працях розвивав педагогічні ідеї казки, переконуючи, що це духовне багатство народної культури.
Поринаючи у світ казки, дитина серцем сприймає звичаї й традиції свого народу, неповторну чарівність рідного краю. «Казка – це невичерпне джерело народної мудрості», - наголошував педагог.
Казка є могутнім засобом виховання підростаючого покоління. Саме казці відводиться особливе місце в житті маленької людини. Адже усвідомлення суті моральних ідей досягається не гучним словом й окличною фразою, а емоційністю, глибиною розкриття народної істини та показом величі людського розуму.
Витончена реалістичність казок В. Сухомлинського

«- Я з цих країв, де сонце сходить в полі,
А вітер пестить яблунь пелюстки.
Постій-дивись: засоняшнилась доля,
І хлопчиком побігла до ріки.
- Я з цих країв, де в небо щохвилинно
Надривно лине жайворонка спів,
Де соловей не спить…
- Це ж – Україна!
- Я з цих країв…»
Володимир Нагорняк
Сам педагог написав понад 1500 художніх творів, які допомагають розвинути пізнавальну діяльність, творчу уяву дитини, та впливають на її духовно-емоційний стан. В.Сухомлинський наголошував, що казка не тільки відкриває світ чогось чарівного й фантастичного, вона наближає людину до гармонійного життя у справжньому світі. Саме про це стверджує його вислів: «Дитинство – найважливіший період людського життя, не підготовка до майбутнього життя, а справжнє, яскраве, самобутнє, неповторне життя». Мабуть тому його казки витончено реалістичні. Вони зосереджують увагу дітей на повсякденних, майже непомітних явищах і подіях, які відбуваються зовсім поряд там, де живе дитина. Лише озирнувшись навкруги можна зустріти біля дороги «зелену тополю» або «ледачого кота». Он там, за вікном, гойдає квітучою гілкою «пахуча акація», а на підвіконня присіли барвисті «метелики». Милується у прозорих калюжах «осінь», а у бабусиному садку розквітає «пурпурова квітка», яка вважає красунею лише себе…

Пурпурова квітка
Посеред ночі розтулився пуп'янок троянди. Розправив ніжні пур¬пурові пелюстки. Народилася нова Квітка. Вона була ще не дуже кра¬сива, пелюстки ще не зовсім випрямились, а одна була й зім'ята.
Квітка подивилася на зорі, що мерехтіли в небі, тихо здригну¬лась і прошепотіла:
— Уже світає. Треба явитися сонцю в усій красі. На нас, на пур¬пурові наші пелюстки, задивиться весь світ.
Пелюстки скинулися. Зім'ята пелюстка випрямилася. На пур¬пурову тканину впала крапля роси, затремтіла і теж стала пурпу¬ровою.
Квітка випросталася, пелюстки затремтіли, крапля здригнулась і заграла переливами пурпурового світла.
— Дивіться, — сказала Квітка пелюсткам, — навіть небо на сході стає пурпуровим. Це від нашої краси. Увесь світ буде пурпуровий.
Сказала це Квітка й завмерла в чеканні.
Але пурпурове небо блідло, ставало рожевим, а потім рожево-блакитним.
І Квітка троянди здивовано подивилася навколо. Аж тут бачить зелене дерево і на ньому — білу свічку.
— Хто ти? — спитала Квітка. — Я каштан. Каштанова Квітка.
— А чого ж ти не пурпурова? Чого ти біла, небо — блакитне, а дерево — зелене?
— Якби все в світі було однакове, то не було б і краси, — відпо¬віла Каштанова Квітка.

Отже герої казок великого педагога-письменника зовсім поряд. Вони казкові й водночас реалістичні. Вони збуджують дитячу думку, навчають бачити у буденному прекрасне, розвивають не тільки уяву, мислення, а й виховують позитивні моральні якості.
І нехай на перший погляд це прості, нехитрі казки, але саме в цьому й полягає їх особливість – вони справжні.

Добре слово
В однієї жінки була маленька донька Оля. Коли дівчинці виповнилося п'ять років, вона тяжко захворіла: простудилась, почала кашляти й танула на очах. До нещасної матері почали приходити родичі: Олині тітки, дядьки, бабусі, дідусі. Кожен приносив щось смачне й поживне: липовий мед і солодке коров'яче масло, свіжі лісові ягоди й горіхи, перепелині яєчка й бульйон з курячого крильця. Кожен говорив: "Треба добре харчуватися, треба дихати свіжим повітрям і хвороба втече в ліси й на болота".
Оля їла мед у стільниках і солодке коров'яче масло, лісові ягоди й горіхи, перепелині яєчка й бульйон з курячого крильця. Але нічого не допомагало - дівчинка вже ледве вставала з ліжка.
Одного дня біля хворої зібрались усі родичі. Дідусь Опанас сказав:
- Чогось їй не вистачає. А чого - і сам не можу зрозуміти.
Раптом відчинились двері і в хату ввійшла прабабуся Олі - столітня Надія. Про неї родичі забули, бо багато років сиділа прабабуся Надія в хаті, нікуди не виходила. Але почувши про хворобу правнучки, вирішила навідати її.
Підійшла до ліжка, сіла на ослінчик, взяла Олину руку в свою, зморшкувату і маленьку, й сказала:
- Немає в мене ні медових стільників, ні солодкого коров'ячого масла, немає ні свіжих лісових ягід, ні горіхів, немає ні перепелиних яєчок, ні курячого крильця. Стара я стала, нічого не бачу. Принесла я тобі, мила моя правнучко, один-єдиний подарунок: сердечне бажання. Єдине бажання залишилось у мене в серці - щоб ти, моя квіточко, видужала й знову раділа ясному сонечкові.
Така величезна сила любові була в цьому доброму слові, що маленьке Олине серце забилось частіше, щічки порозовішали, а в очах засяяла радість.
- Ось чого не вистачало Олі, - сказав дід Опанас. - Доброго слова.
Казка «лікує» гуманністю

…Тополі! Час вам, мабуть, подрімати,
Давайте трохи вам допоможу!
Я зможу ваше небо потримати,
Переступивши обрію межу!

Долоні – вище! Хмар я не боюся!
П’яніють коси в вітрянім хмелю.
Не лоскочи так, вітре! Засміюся
Й додолу синє небо розіллю…
Тетяна Чорновіл
В казках В.Сухомлинського немає «рецептів» від поганих вчинків, але вони «лікують» своєю педагогічною спрямованістю, моральністю, гуманністю...
Покинуте кошеня
Хтось виніс із хати маленьке сіре кошенятко й пустив його на дорогу. Сидить кошеня та й нявчить. Бо хоче додому, до матусі. Проходять люди, дивляться на кошеня. Хто сумно хитає головою, хто сміється. Хто жаліє: бідне кошенятко, та й іде собі.
Настав вечір. Зайшло сонце. Страшно стало кошеняткові. Притулилося воно до куща та й сидить — тремтить. Поверталась із школи маленька Наталочка. Чує — нявчить кошеня. Вона не сказала ні слова, а взяла кошеня й понесла додому. Пригорнулося кошенятко до дівчинки. Замуркотіло. Раде-радісіньке.

Який великий виховний потенціал акумульовано в казках видатного педагога. Прочитавши їх, можна зробити висновок, як важко, але добре бути справжньою людиною, чуйно ставитися до хворих, до старих людей, прагнути захистити нещасних, бути уважним до друзів, любити природу, творити добро…
Василь Сухомлинський стверджував: «Казка – це свіжий вітер, що роздмухує вогник дитячої думки й мови, тому що дитина мислить образами». А казкові образи відкривають дитині не тільки красу чарівного слова, а й істину життя. Тож, може тому без казки, чи казкової ситуації всі пояснення для дитини «мертві», бо «мовчить» її серце. А завдяки казці дитина осягає світ не лише розумом, але й серцем.

Намисто з чотирма променями.
Побачило Сонечко хвору Дівчинку в ліжку. Дівчинка лежала, очі її були закриті, вона тихо стогнала.
Жаль стало Сонечкові Дівчинку. Нахи¬лилось воно над її голівкою й тихо прошепотіло:
— Візьми, Дівчинко, чарівне намисто з чотирма променями. Чотирьох нещасних ти можеш зробити щасливими. На кого спрямуєш промінь — той і ста¬не щасливим.
Відкрила очі Дівчинка, бачить — лежить на пос¬телі чарівне намисто, чотири промені грають на стіні.
«На кого ж направити щасливі промені? — ду¬має Дівчинка.— Хто у нас нещасливий?»
Подумала і важко зітхнула: нещасними були ба¬буся, дідусь, тато й мама. У бабусі зуб болить, у діду¬ся ліжко скрипить, татко горілку п'є, мама сльози ллє.
Спрямувала Дівчинка чарівний промінь на бабу¬сю — і зуб у неї зразу ж перестав боліти.
Спрямувала промінь на дідуся — ліжко переста¬ло скрипіти.
Спрямувала промінь на тата — перестав тато го¬рілку пити.
Спрямувала промінь на маму — перестала мама сльози лити, радісно посміхається.
Про себе, про свою хворобу Дівчинка забула. А ко¬ли всі стали щасливими, вона стала найщасливіша, і хвороба залишила її.
Створення казки – це джерело творчості

«А й правда, крилатим ґрунту не треба.
Землі немає, то буде небо.
Немає поля, то буде воля.
Немає пари, то будуть хмари.
В цьому, напевно, правда пташина...
А як же людина? А що ж людина?
Живе на землі. Сама не літає.
А крила має. А крила має!»
Ліна Костенко
На думку В.Сухомлинського кожна людина вже від природи творча – треба лише пробудити її творчу активність. І саме казка – це ні що інше, як активна творчість, яка охоплює всі сфери духовного життя людини. Творчість казки спонукає працювати і розум, і почуття, і уяву, і волю. Коли дитина співпрацює над створенням казкового світу, в неї пробуджується пізнавальна, дослідницька, творча активність. Працюючи разом із педагогом над народженням казки, маленький митець відчуває, як розкриваються його крила, їх розмах стає дедалі більшим й впевненішим. І ось уже творча уява піднімає свого казкаря на рівень його естетичних почуттів, без яких немислиме благородство душі, чуйність, героїчний вчинок. Саме у своїй казці дитина знаходить реальну форму виявлення власних духовних сил.
Відповідаючи на питання: «Якою рослиною ти себе уявляєш?» - дитина, підключивши свою уяву й досвід, отриманий після читання казок видатного педагога В.О.Сухомлинського, починає творити… і ось уже властивості, які притаманні рослинам, юний казкар «приміряє» на риси власного характеру. Хтось хоче бути замріяною ромашкою, інший – стиглим апельсиновим деревом, щоб завжди дарувати людям святковий новорічний настрій.
Участь дитини у створенні казок великою мірою сприяє збагаченню її словникового запасу, розвитку творчого уявлення. Морально-духовне багатство казки допомагає відчувати по-особливому зовсім звичні речі, такі, як книжна полка, чи зубна щітка, або дверна ручка.
Почуття величі і краси

«…Вони, ті крила, не з пуху-пір"я,
А з правди, чесноти і довір"я.
У кого - з вірності у коханні.
У кого - з вічного поривання.
У кого - з щирості до роботи.
У кого - з щедрості на турботи.
У кого - з пісні, або з надії,
Або з поезії, або з мрії.
Людина нібито не літає...
А крила має. А крила має!»
Ліна Костенко
В.О.Сухомлинський неодноразово наголошував на тому, що казка виховує естетичний смак. Пройшовши виховання казкою, дитина впізнає велич і красу живопису, музики, природи. «Музика – це мова почуттів, – писав В.Сухомлинський, - Мелодія передає найтонші відтінки почуттів недоступні слову. Музика починається там, де кінчається слово».
Отже, єдність моральної, емоційної, естетичної сфер людини виражається у вихованні музикою. А народженні музикою образи майстерно втілюються у мистецтво живопису – дитина малює музику. І ось уже казкова феєрія розквітає на білому полотні.
«Твори образотворчого мистецтва утверджують в юній душі почуття величі й краси людини, підносять особистість в її власних очах… Щоб розуміти, переживати й любити живопис, людині треба пройти тривалу школу почуттів… в світі природи», - писав видатний педагог. Так на найкращих зразках музики й живопису виховується вміння цінувати справжню красу природи, людських чеснот. Музика, живопис, природа сприяють формуванню в дитини кращих людських якостей і тоді знову народжується казка – чарівна казка гармонійного життя.

Співуча пір'їнка.
Є на світі дивовижний птах — Стрепет. Він співає... чим, як ви думаєте, діти? Він співає крилом. Має він у своєму крилі особливу співучу пір'їнку. Летить Стрепет, і коли захочеться йому співати, то розправляє крила так, що співуча пір'їнка висувається і настроюється на спів. Лунає тонкий свист.
Схожий він і на звучання найтоншої струни, коли по ній водити смичком, і на пісню вітру в тонкій стеблині очерету.
Та ось трапилось лихо. Загубив Стрепет співучу пір'їнку. Випала вона й упала на землю. Захотілось Стрепетові поспівати, а співучої пір'їнки немає.
Маленький Сергійко знайшов на землі співучу пір'їнку Стрепета, підняв її, побіг — і пір'їнка заспівала.
Почув Стрепет спів своєї пір'їнки, прилетів до хлопчика й просить:
— Хлопчику, віддай мою співучу пір'їнку. Я не можу жити без пісні.
Повернув Сергійко Стрепетові співучу пір'їнку.
Багато років прожив на світі чоловік, що виріс з маленького Сергійка. Часто він згадував Стрепета, думав: «У кожної людини є своя співуча пір'їнка. Нещасливий той, у кого такої пір'їнки немає».
Так, життя не просте.
Життя – це горіння!
Життя – це світло!
Життя – це боротьба!
Але життя без казок – це просто сірі будні. А без казок видатного педагога Василя Олександровича Сухомлинського – це убоге життя без «своєї співучої пір’їнки»…
Категория: Досвід бібліотекарів | Добавил: rybuf
Просмотров: 1496 | Загрузок: 3
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]
Міні-профіль
Воскресенье
04.12.2016
02:50


Погода
Цікаво знати
Дистанційне навч.
Хостинг фотоальбомов
Код кнопки
Сайт учителя П’ятих Олени Іванівни


Обміняємось кнопками


Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0

Счетчик посещений Counter.CO.KZ - бесплатный счетчик на любой вкус!

Посетители за день

    Скільки нас?
Зарег. на сайте: Всего: 3167
Новых за месяц: 10
Новых за неделю: 1
Новых вчера: 1
Новых сегодня: 0
Из них:
Администраторов: 1
Модераторов: 0
Проверенных: 5
Обычных юзеров: 3152
Из них:
Парней: 477
Девушек: 2690
Поиск